"Реальна політика" зосереджена на силі та здатності впливати на рішення інших, а не на ідеалах, моралі чи принципах. "УДАР" при цьому більшою мірою спирається на підтримку мешканців центру та заходу України, менше – південно-східних теренів. І, очевидно, більшість виборців "УДАРу" мають хибне уявлення про ті цінності, які "УДАР" збирається (а чи збирається?) відстоювати у новій Верховній Раді.
Цю статтю присвячено дослідженню програмових засад "УДАРу" в сфері мовної політики і практичну їх реалізацію – через моніторинг регіональних сторінок "УДАРу" та унаочнення результатів у вигляді мапи.
Навіть на рівні програми "УДАРу" закладено протиріччя, які зрештою неодмінно проявляться. Дозволю собі процитувати партійну програму "УДАРу":
"Здійснювати виважену мовну політику в Україні, враховуючи стратегічну мету посилення ролі державної української мови та захисту прав і розвитку всіх мовних спільнот в Україні. Дотримуватися принципу єдиної державної мови з розширеним використанням мов національних меншин". (Жирний шрифт – авторські правки).
Тобто, як і Партія регіонів, "УДАР" суб'єктами мовного конфлікту теж вважає "мовні спільноти", а не національні, етнічні. Що це означає на практиці?
Наприклад, за даними останнього перепису населення 2001 року, українців в Україні проживало 78,8%, росіян – 17,3%. Національна мова українців, зрозуміло, українська, а росіян – російська. Але внаслідок тривалого нищення національної мови частина етнічних українців опинилися поза україномовним середовищем. Так, за даними того ж таки перепису, українська мова є рідною лише для 67,5% населення при 78,8% етнічних українців! Натомість, російська є рідною для 29,5%, хоча етнічних росіян набагато менше – 17,3%. Відповідно, якщо формувати державну мовну політику, беручи за основу поточний мовний (а не етнічний) принцип – це означатиме фактичне виправдання, легалізацію і узаконення наслідків злочинів на мовному ґрунті, вчинених щодо українців як народу, починаючи з царської Росії, через лінґвоцид української мови за часів СССР і навіть русифікацію в незалежній Україні.
Саме це і зафіксовано у сумнозвісному законі Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики", і, на жаль, аналогічні засади прописано і в партійній програмі "УДАРу"… Різниця полягає у тому, що в "УДАРу" виборець усе ж таки набагато більш український (і мовно, і етнічно), ніж у "регіоналів".
Отже, між південно-східною та центрально-західною частинами України практично по всій довжині "одним ударом" проведено межу. Наприклад, якщо в Партії регіонів сторінка херсонської обласної організації "двомовна, з перевагою російської", то в "УДАРу" – "двомовна, з перевагою української". У ПР сайти решти південно-східних організацій цілком російськомовні. В "УДАРу" "двомовні, з перевагою російської" — більшість областей південного сходу: Одеська, Миколаївська, АР Крим, Запорізька, Донецька, Луганська області чи "двомовні, з перевагою української" – у "поміркованих" областях "біло-блакитного" поясу – окрім вже згаданої Херсонщини, це ще й Дніпропетровська, Харківська області та навіть електорально цілком проукраїнська Сумська.
Варто зазначити, що часом вся "україномовність" деяких сторінок "УДАРівців" у південно-східній частині України полягає винятково в україномовності зовнішньої оболонки сайту, за майже цілком російськомовного змісту. Якщо для "УДАРівіців" слова з партійної програми про "посилення ролі державної української мови" – не порожній звук, то непогано було б спочатку "посилити роль" української мови у власній партії. І, в першу чергу, в тих регіонах, які найдовше зазнавали русифікації – тобто, на півдні та сході.
"УДАР" ззовні, для свого базового виборця, – ніби й за українську мову, ніби й проти закону Ківалова-Колесніченка, а Кличко ніби й був на акціях під Українським домом… Та ключове слово тут – "ніби". Дуже влучно та вичерпно описано перебування Кличка під Українським домом у дописі "Кличко отруївся газом... власним!" (Ігор Мірошниченко, "Українська Правда" від 5.06.2012): "Очільник партії "УДАР", двометровий Віталій Кличко стояв осторонь побоїща в оточенні кількох, так само як і він, дебелих охоронців і чекав чергового, зачарованого ним журналіста, щоб дати інтерв'ю про погану владу".
Окрім того, оскільки "УДАР" не взяв участі в узгодженні єдиних кандидатів від опозиції, його мажоритарники фактично відтягуватимуть в опозиції голоси на користь кандидатів від ПР чи підконтрольних Банковій підставних "незалежних" кандидатів. Тобто, "УДАР" на даний момент грає проти формування проукраїнської більшості в новій Верховній Раді, задурюючи голови виборців Центру і Заходу, вводячи їх в оману щодо своїх практичних кроків із захисту української мови.
Втім, останнє слово, як завжди, за виборцем. На жаль, декого з них історія нічого не вчить. Феноменальний успіх Тігіпка з його 13% і третім місцем на президентських виборах має ті ж самі причини (сподіваймося, що не наслідки…), як і теперішній ріст "УДАРу" Кличка. Також варто згадати "потрібного країні" Литвина, який, зрештою, проміняв українську мову на тепле місце в майбутньому парламенті.
Політики спекулюють на прагненні народу до відновлення внутрішньої єдності, використовують це благородне бажання в своїх корисливих цілях. У результаті під гаслом "об'єднання країни" банально "здають" цю саму країну і своїх виборців на поталу донецького кримінально-олігархічного клану з його "пакращєнням"…
Важко не погодитися з одним із основоположників американської незалежності Бенджаміном Франкліном: "Ті, хто прагнуть відмовитися від свободи задля безпеки і достатку, не гідні ні першого, ні другого".
Такі цінності як мова, земля, ресурси країни – є абсолютними і невідчужуваними, вони не можуть бути розмінною монетою в політичних ігрищах. На жаль, у постколоніальній Україні це все ще є реальністю. Але шанс нарешті змінити ситуацію в українців є!
Василь Бабич,
політичний оглядач, фахівець з електоральної географі
політичний оглядач, фахівець з електоральної географі
Без коментарів